Gailscher Park, пам'ятка культурної спадщини та парк у Біберталь, Німеччина

Гайльшер Парк — ландшафтний парк площею 2,8 га в Родгаймі, створений у 1880–1900 роках для гісенської родини Гайль, виробників тютюну й кераміки. Відкриті й закриті паркові простори, групи дерев, скульптури, водотоки та ставок відповідають зразкам англійського саду; алеї та візуальні осі в 1890-х роках переробив франкфуртський директор садів Андреас Вебер. Біля ставка стоять Швейцарський будиночок 1880 року за проєктом Гуго фон Рітгена, годинникова вежа 1896 року, бджільня, прикрашений мозаїкою ставковий будиночок і Маріаннина ігрова хатка 1910 року.

Гісенський тютюновий фабрикант Георг Філіпп Гайль придбав 1839 року ділянку площею 4 700 м² як власний сад; 1857 року там постала філія його тютюнової фабрики. 1880 року його син Георг Карл Гайль замовив архітектору Гуго фон Рітґену Швайцергаус як весільний подарунок для другої дружини Марі. У 1890-х Вільгельм Гайль розширив парк до англійського ландшафтного саду під керівництвом франкфуртського директора садів Андреаса Вебера; віллу закладено 1896 року й завершено 1897-го. Парк і вілла з 1999 року охороняються як єдиний ансамбль.

Назва парку походить від родини Гайль, виробників тютюну й кераміки з Гісена. Дах вежі з годинником на невеликому пагорбі вкритий черепицею з кольорової поливи Gail, випаленої в кільцевій печі; фірма запатентувала її 1902 року. Нині в будівлях два музеї: у вежі з годинником про історію фірми, у льодовні про зберігання холоду до холодильників.

Територія відкрита для відвідувачів, зазвичай через екскурсії з гідом, організовані асоціацією. Корисно заздалегідь перевірити поточний графік роботи та варіанти відвідування.

Швейцарський будиночок звели 1880 року як весільний подарунок Георга Карла Гайля другій дружині Марі де Ведіг; архітектором був Гуго фон Рітген. Його веранда вкрита густим ажурним різьбленням. Годинникова вежа на невеликому пагорбі датується 1896 роком, її дах викладено черепицею у формі бобрового хвоста з кольорової поливи Гайля, яку фірма Гайль запатентувала 1902 року. Твердження, що її показували на Всесвітній виставці в Парижі 1900 року, є сільською легендою.