Svyatonossky lighthouse, Маяк на Кольському півострові, Росія

Маяк Святоноський стоїть на північному краю мису Святий Ніс на північно-східному узбережжі Кольського півострова, біля губи Лопське Становище. Дерев'яна вежа переходить від восьмикутної основи у зрізану восьмикутну піраміду заввишки 22 м, увінчану галереєю та ліхтарем; джерело світла розташоване на висоті 94 м над морем. Вежа жовта, як і перший маяк 1860-х років.

1862 року на мисі звели восьмикутну дерев'яну вежу, що замінила неосвітлену споруду 1828 року; купець Іван Торопов постачав її частини із Соломбали. 1871 року трифунтову сигнальну гармату було встановлено як перший у Росії звуковий сигнал на маяку, а 1872 року з'явився пневматичний наутофон із ручним компресором, чутний у тумані на 3–4 морські милі. 1890 року вежу перебудували під лінзу Френеля, а електричне освітлення запровадили наприкінці 1930-х.

Маяк було освячено 1864 року, а указ царя Олександра II 1875 року встановив правила для його доглядачів, які мали знати метеорологію та основи медицини. Доглядач Багренцев втратив зір, але завдяки допомозі дружини зберіг посаду, доки його не замінив син. Останній доглядач Михайло Горбунов служив 36 років до автоматизації 2002 року.

Маяк стоїть на північному краю мису Святий Ніс, до нього дістаються суходолом із Кольського півострова; команда з семи осіб живе на місці, тож тримайтеся далі від службових будівель. Зима відрізає це місце, а погода сувора: беріть теплий одяг і плануйте запасні дні. Світло дає два білі спалахи кожні 15 секунд і видно його приблизно за 22 морські милі.

1871 року сюди привезли трифунтову сигнальну гармату, яка стала першим у Росії звуковим сигнальним пристроєм на маяку; 1872 року встановили пневматичний наутофон із ручним компресором, чутний у тумані на 3–4 морські милі. На початку XX століття доглядач Багренцев втратив зір, але далі обслуговував маяк за допомогою дружини.