Ада-Кале, Затоплений острів на Дунаї, Румунія

Ада-Кале був низьким, видовженим островом на Дунаї, завдовжки менше двох кілометрів і завширшки близько пів кілометра, що лежав приблизно за 3 км нижче Оршови. Світла мурована набережна облямовувала воду, а за нею вздовж вузьких провулків тісно стояли низькі будинки з блідими стінами й темними двосхилими дахами. Ліворуч від центру височіла довша будівля з широким блідим фасадом.

Тевтонські лицарі згадали острів як Саан у звіті від 22 лютого 1430 року. 1689 року австрійська армія збудувала там фортецю; після Белградського договору 1739 року острів повернувся до Османської імперії, з короткою австрійською окупацією 1789–1791 років. Пропущений на Берлінському конгресі 1878 року, він залишався де-юре османським володінням до Лозаннського договору 1923 року, який передав його Румунії. 1970 року його затопили.

Острів'яни розмовляли західнорумелійським турецьким діалектом і сповідували суфізм; чоловіки носили фес, а жінки — чаршаф, доки румунська соціалістична влада це не заборонила. Угорський тюрколог Ігнац Кунош зібрав тут 150 народних пісень, зокрема «Ötme bülbül ötme yaz bahar oldu», але не записав мелодій. Острів також був відомий турецькою боротьбою з олією та футбольною командою.

Острів лежить під водосховищем Порціле-де-Фєр I, приблизно за 3 км нижче за течією від Оршови, і його можна побачити лише як затоплену пам'ятку. Спроба відбудувати його головні пам'ятки на острові Шиміан так і не була завершена, хоча там досі існує проєкт їх відтворення. Більшість колишніх мешканців переїхали до Добруджі або емігрували до Туреччини.

План відбудувати головні пам'ятки острова нижче за течією на острові Шиміан так і не було завершено, але ідею не полишено: проєкт їх відтворення там досі існує. Більшість острів'ян воліли переїхати до Добруджі або емігрувати до Туреччини.