Segozero, Прісноводне озеро в Республіці Карелія, Росія

Сегозеро (карельською Seesjärvi) — озеро-водосховище в Медвеж'єгорському та Сегежському районах Карелії, у басейні Білого моря. Його тектонічна улоговина займає 815 км² за нормального підпірного рівня 120 м над морем, водозбір становить 6640 км², а понад 70 островів разом займають 29,2 км². Берегова лінія порізана, підвищені скелясті береги майже суцільно вкриті хвойним лісом. Сегежа витікає до Вигозера; серед приток — Санда, Пюльва, Волома і Лужма.

1957 року гребля біля витоку річки Сегежа перетворила Сегозеро на водосховище й підняла рівень води на 6,3 м. Площа зросла з 753 км² до 815 км² за нормального підпірного рівня. У 1920–1930-х роках пароплави «Густера» та «Імандра» перевозили вантажі й пасажирів; 19 жовтня 1941 року фіни артилерійським вогнем потопили «Імандру» під час евакуації Падан.

Карельська назва Seesjärvi означає «ясне озеро» (sees — «ясний», järvi — «озеро»). Береги є етнічною територією сегозерських (паданських) карелів, або лаппі, малої субетнічної групи карельського народу, у якій антропологи відзначають монголоїдні риси, привнесені місцевим саамським субстратом.

Береги переважно високі, скелясті й майже суцільно вкриті хвойним лісом, здебільшого незаселені та важкодоступні; озеро замерзає у грудні, а крига скресає у травні. Рівень води коливається в середньому приблизно на 1,5 м, а за багато років — до 2,49 м. Доступ — водою або лісовими дорогами, тож слід зважати на криговий сезон.

Острів Дюльмек оголошено геологічною пам'яткою природи 1984 року через відслонення рожево-сірих доломітів верхнього ятулію зі строматолітами й мікрофітолітами, деякі з яких єдині у світі. У 1935–1938 роках на острові в Дюльмягі добували мармур, звели виробничі будівлі, пристань і сполучалися катером «Сегозеро».