Antuco, Стратовулкан у регіоні Біобіо, Чилі

Антуко — це змішаний стратовулкан базальтового та андезито-базальтового складу в національному парку Лагуна-дель-Лаха, на південно-західному березі лагуни Лаха. Він складається з двох одиниць: старшого конуса Лаха, зрізаного 4-кілометровим підковоподібним амфітеатром, відкритим на захід, і молодшого конуса Антуко 2, збудованого всередині нього. У головному кратері розташований невеликий пірокластичний конус Сомбреріто.

Активність Антуко почалася близько 130 тисяч років тому, у пізньому плейстоцені. Перша споруда, Антуко 1 або вулкан Лаха, зазнала обвалу приблизно 9700 років тому під час потужного фреатомагматичного виверження, залишивши відкритий на захід підковоподібний амфітеатр діаметром чотири кілометри, у якому згодом виріс сучасний конус Антуко 2. Історичні джерела налічують щонайменше сімнадцять вивержень між 1739 і 1911 роками, зокрема холодний лахар 1 лютого 1820 року та тріщинне виверження 1853 року, що підняло рівень лагуни Лаха на двадцять метрів.

Назва Антуко походить з мови мапудунгун: antu (сонце) і ko (вода), «вода сонця». Вулкан стоїть біля перевалу Антуко, яким возили товари до аргентинської пампи й назад; 1806 року Луїс де ла Крус перетнув його з Консепсьйона до Буенос-Айреса. Перше сходження 1829 року Едуарда Пеппіга та безіменного чилійського погонича мулів вважають початком альпінізму в Чилі.

Вулкан лежить у національному парку Лагуна-дель-Лаха, за 90 км на схід від Лос-Анхелеса, на південно-західному березі лагуни Лаха; на його схилах є гірськолижний центр Антуко. Міжнародна дорога до перевалу Пічачен перетинає на північному схилі лавове поле 1752 року. Доступ — з боку парку, а в головному кратері міститься малий конус Сомбреріто.

Теперішній внутрішній конус кратера має назву Сомбреріто і виявляє лише слабку фумарольну активність. Виверження 1820 року утворило холодний лахар, що спустився долиною Лаха, а 1853 року тріщинне виверження загатило стік лагуни Лаха й підняло її рівень на двадцять метрів.