Puerto de Posadas, Річковий порт у Посадасі, Аргентина

Пуерто-де-Посадас був річковим портом Посадаса, столиці провінції Місьйонес, на лівому березі Парани на 1583-му кілометрі. Він мав два причали із залізобетону, високий і низький, з дерев'яними вертикальними відбійниками через кожні п'ять метрів, і приймав судна з осадкою 12–13 футів. На 12 360 м² стояли два склади: один розміром 25,50 на 10,15 м і заввишки 5 м (1294 м³), другий — 50,50 на 15,25 м і заввишки 7 м (5385 м³).

Порт відкрили 1914 року на 1583-му кілометрі лівого берега Парани, а 21 вересня 1937 року законом № 5970 його передали національній державі за 500 тисяч песо. Після трьох десятиліть приватної експлуатації держава повернула порт 1940 року, виплатила компенсацію концесіонерам Aleu & Dupón і замовила будівництво нового причалу. Близько 1946 року запрацював гідропорт зі сполученням до Буенос-Айреса — останнє десятиліття жвавої діяльності, перш ніж автомобільні шляхи й міст Сан-Роке-Гонсалес-де-Санта-Крус витіснили річкове судноплавство.

Біля дерев'яного причалу швартувалися пасажирські човни, що сполучали Посадас з Енкарнасьйоном у Парагваї, а близько 1946 року відкрили гідропорт для літаків до Буенос-Айреса. Розквіт порту припав на 1920–1930-ті роки, коли ним користувалися понад 200 суден. Вантажівки й автобуси, а згодом міст Сан-Роке-Гонсалес-де-Санта-Крус припинили річкове судноплавство.

Порту більше не існує: його затопило, коли гребля Ясірета підняла рівень Парани, тож оглянути причали чи склади неможливо. Земля, відвойована в річки каменем із Серро-Пелон, нині утворює берег Посадаса. На березі варто знайти місце на 1583-му кілометрі, де стояли два залізобетонні причали.

Будівництво порту зруйнувало частину пагорба Серро-Пелон, а видобутий камінь використали для засипання берега, відвоювавши землю в річки Парана. Порт відкрили 1914 року на 1583-му кілометрі лівого берега.