Мережа далекого космічного зв'язку НАСА, Мережа зв'язку з космічними апаратами в Пасадені, США

Мережа далекого космічного зв'язку складається з трьох комплексів зв'язку з космічними апаратами: Голдстоун у Каліфорнії, Мадрид в Іспанії та Канберра в Австралії. Кожен розташований у напівгірській улоговині, що захищає антени від радіозавад. На фото видно одну з великих білих параболічних антен — ґратчасту поверхню з дрібних прямокутних панелей на сталевій конструкції, з опромінювачем попереду на похилих розтяжках.

Попередник мережі з'явився в січні 1958 року, коли JPL використовував рухомі наземні станції в Нігерії, Сінгапурі та Каліфорнії для прийому телеметрії Explorer 1. Після передачі JPL до NASA 3 грудня 1958 року агенція створила Deep Space Network як єдину систему для всіх далеких місій. Дві ранні станції з 26-метровими антенами, Вумера (1959–1972) і Гартебістгук (1961–1974), згодом закрили.

Назва мережі походить від її завдання: зв'язок із апаратами в далекому космосі, який МСЕ відраховує від 2 млн км від Землі. Три комплекси лежать приблизно на 14° зх. д., 113° зх. д. і 149° сх. д., тож зонд передають зі станції на станцію, перш ніж він зникне за горизонтом. DSN має угоду про взаємну підтримку з мережею ESTRACK ЄКА, а радіотелескоп Паркс можна долучати до комплексу в Канберрі.

Центри управління розташовані в Лабораторії реактивного руху в Пасадені, де інженери координують сигнали з усіх трьох об'єктів. Самі антени встановлені у віддалених пустельних районах, щоб зменшити перешкоди від радіозв'язку та міського шуму.

Антени здатні вловлювати сигнали, слабші за цокання цифрового годинника, навіть коли космічний апарат перебуває на відстані мільярдів кілометрів. Кожен із трьох об'єктів може одночасно зв'язуватися з кількома космічними апаратами, використовуючи кілька антен.