Ehrwalder Becken, Льодовикова улоговина в Бібервірі, Ервальді та Лермоосі, Австрія

Ервальдська улоговина — це басейн площею 3,5 км² на висоті 963 м у тірольському Ауссерферні, оточений горами Веттерштайн, Мімінгер, Лехтальськими та Аммергауськими Альпами. Її пласке дно здебільшого вкрите болотом Лермозер-Моос, яке дренує випрямлена річка Лойзах, що тече з півдня на північ. Лісисті моренні пагорби, як-от Туммебіхль заввишки 996 м, піднімаються приблизно на 30 м над дном долини.

Лойзах спочатку стікав на південь через Гургталь до Інну. Близько 4100 років тому величезний зсув підняв перевал Фернпасс і перекрив цей стік, тож в улоговині утворилося озеро; згодом воно знайшло вихід на північ, замулилося й перетворилося на Лермоозер-Моос. Римляни збудували Віа Клавдія Августа як дерев'яну дорогу через болото, і дендрохронологія датує її спорудження близько 46 року, з підтримкою до приблизно 374 року.

Назва улоговини походить від Ервальда, села на її східному краї; Бібервір лежить на півдні, а Лермос на заході, бо вологе торфовище залишило середину незаселеною. Випрямлена Лойзак і досі тече нею з півдня на північ, а північним краєм проходить Аусерфернбан. Нині подорожні пішки переходять пласке дно долини між трьома селами.

До улоговини можна дістатися з трьох сусідніх міст, і вона пропонує мережу пішохідних та велосипедних маршрутів для будь-якого рівня підготовки. Рівнинний рельєф дозволяє легко досліджувати її пішки або на велосипеді без крутих підйомів чи технічних складнощів.

Природний заповідник площею 28,6 га, заснований 1991 року, охоплює також близько 800-метрову стару протоку Лойзаху на півночі улоговини, де гніздяться трав'янка лучна, сорокопуд терновий і чечевиця червоногруда. У центральному перехідному болоті ростуть росичка круглолиста й підбіл, а в навколишньому осоковому низинному болоті — зозулинець широколистий і коручка болотна.