Erlöserkirche, Сучасна церковна будівля у Вупперталі, Північний Рейн-Вестфалія

Ерлезеркірхе — потинькована багатоповерхова церква в стилі хайматштіль, зведена у 1913–1914 роках у Вупперталь-Бармені за планами Вільгельма Вердельманна. Вкритий шифером об'єм із високими мансардовими дахами нагадує латинський хрест із середхресною вежею, але квадратна західна вежа та бічні крила — прибудови, не пов'язані з інтер'єром. На вежі світлий циферблат, а над двома високими вузькими вікнами — стрімкий шиферний пірамідальний дах із маленьким шпилем. Зала мала 1200 місць під циліндричним склепінням з безопорними хорами з трьох боків.

Лютеранська громада Віхлінггаузена вирішила 1912 року збудувати церкву для своїх західних нових кварталів; її звели у 1913–1914 роках за планами барменського архітектора Вільгельма Вердельманна. На вежі встановлено флюгер-півня старої церкви Віхлінггаузена 1744 року. 1984 року лютеранська й реформатська громади об'єдналися, а 2003 року долучився Нехстебрек, утворивши євангельську громаду Віхлінггаузен-Нехстебрек. Підпал 30 жовтня 2016 року тяжко пошкодив інтер'єр і орган.

На вежі встановлено флюгер старої церкви Віхлінггаузена 1744 року, збережений під час будівництва нової споруди. Від 1984 року лютеранська громада об'єднана з реформатською, а від 2003 року Нехстебрек із церквою Готтенштайн належить до тієї ж парафії Віхлінггаузен-Нехстебрек. Після закриття церкви Віхлінггаузена в центрі Ерлезеркірхе лишається єдиним місцем проповіді у Віхлінггаузені, на західному краю парафії.

Церква розташована на крайньому західному краї парафіяльної території Віхлінггаузена в Бармені. Приміщення громади на нижньому поверсі були непридатні після підпалу 2016 року до завершення будівельних робіт у 2020 році; перед запланованим відвідуванням всередині уточнюйте на місці. Будівля є пам'яткою архітектури Північного Рейну-Вестфалії.

На вежі встановлено флюгер старої церкви у Віхлінґгаузені 1744 року, деталь, яку легко пропустити з рівня вулиці. Усередині під час заміни органа в 1970-х роках вільні принципальні труби першого органа з міркувань вигляду залишили на східній емпорі, і вони там досі; нинішній інструмент — орган Пауля Фауста 1951 року на 25 регістрів.