Schloss Wallhausen, Замок епохи Відродження у Валльгаузені, Саксонія-Ангальт, Німеччина

Замок Валльгаузен — це H-подібний замок епохи Відродження на південному краю Валльгаузена, зведений близько 1606 і 1613 років; 1608 року Людвіг фон дер Ассебург наказав спорудити західне крило, вежу та прилеглі приміщення. Східне й західне крила виступають на кінцях як ризаліти, з північного заходу стоїть вежа з бароковим верхом, а над другим поверхом центр фасадів підкреслює еркер на консолях. Пісковикові портали, карнизи й пілястри сильно вивітрилися; на нижньому поверсі західного крила збереглася двонефна пізньоготична склепінна зала на колонах із пласкими капітелями.

Місце, можливо, займає давньосаксонське господарство каролінзької доби і в X–XI століттях слугувало палацом саксонських королів та імператорів. Близько 1150 року тут стояв водний замок із каплицею Святого Мартина. З 1414 року ним володіла родина фон дер Ассебург; Людвіг фон дер Ассебург збудував 1608 року західне крило, вежу й суміжні житлові приміщення, а під час Тридцятилітньої війни замок зазнав пошкоджень.

Від 2005 року замок є готелем із рестораном після того, як його придбала родина Маєр-Феллі; після смерті Маєр-Феллі наприкінці 2023 року керівництво перейняли Рене Губер-Маєр та його дружина Ліллі у 2024 році. Колишня склепінчаста зала в західному крилі, що слугувала спортивним залом сільської школи, нагадує про час від 1950 року, коли будівля була комунальною школою.

Замок стоїть на південному краю Валльгаузена за адресою Schloss 1. Від 2005 року тут працює готель із рестораном, тож можна переночувати або поїсти. Пожежа 30 липня 2026 року знищила кроквяну конструкцію даху й більшу частину другого поверху, тому перед відвідуванням варто уточнити поточний доступ.

1755 року замок перетворили на Weiber- und Kunkellehen — лен, що міг успадковуватися й жіночою лінією. Після смерті Германа Вернера фон дер Ассебурга 1779 року його частку отримали три доньки та їхні нащадки, зокрема Германа Вернера фрайгера фон Бохольца, народженого 1770 року й піднесеного 1803 року до графа Бохольц-Ассебурга.