Montagne de Lure, Вапнякова гора в Альпах Верхнього Провансу, Франція

Гора Люр — вапняковий хребет завдовжки 42 кілометри в Альпах Верхнього Провансу, найвища точка — сигнал де Люр, 1 825 метрів. Південний схил — світлий вапняк, порізаний ярами, північний — заліснений мергель. Дорога з Сент-Етьєн-ле-Зорг піднімається повз каплицю Нотр-Дам-де-Люр, залишок абатства XII століття.

Людська присутність на горі починається в неоліті й триває в шастеляр-де-Лардьє, культовому та паломницькому місці, яке називали Лурдом галлів. Римська колонізація була точковою й обмежувалася найродючішими ділянками, а в XIII–XIV століттях села масово покидали через війни та брак води. 1851 року жителі, переконані республіканці, чинили опір державному перевороту й зазнали жорстоких репресій; від 1943 року Рене Шар, керівник служби парашутного скидання FFI, влаштував тут зони скидання зброї для літаків союзників.

Назва гори — Montanha de Lura класичною провансальською та Mountagno de Luro за містральською нормою. У Середньовіччі її часто називали іменами святих покровителів собору в Сістероні: montagne de Sainte-Marie, de Saint-Thyrse і de Saint-Marius. Письменник Жан Жіоно, народжений і померлий в Альп-де-От-Прованс, уперше піднявся на неї в одинадцять років верхи на мулі й згадав її у своїй першій книзі «Colline» (1929).

Лижну станцію закрито через постійний брак снігу, тож схили тепер використовують для лижних походів і нордичних лиж. Дорога піднімається з Сент-Етьєн-лез-Орг на хребет повз каплицю Нотр-Дам-де-Люр, залишок абатства XII століття. У туристичному бюро цього села велосипедисти можуть позичити обладнання, щоб заміряти час підйому.

На вершині хребта стоять червоно-білий смугастий щогл і кілька тонких білих щогл, видимих на горизонті. Лижна станція нижче закрилася через постійний брак снігу, і її терен тепер слугує для лижного туризму та бігових лиж. Підйом від Сент-Етьєн-лез-Орг становить 17,7 км із ухилом 5,7 %.