Abbaye de Vignogoul, Абатство Віньогуль — це цистерціанське абатство в Піньяні, Франція

Абатство Віньогуль у Піньяні — колишній цистерціанський монастир; його церква має 32 метри завдовжки і 8 завширшки, з єдиною навою, підвищеною й перекритою склепінням у XV столітті на призматичних нервюрах. Хор, збудований близько 1250 року, завершується семигранною апсидою з трьома вікнами, з трифорієм і багатолопатевим окулюсом у прямому прольоті. Двоє гвинтових сходів ведуть до трифорію й горища.

Громада заснована, ймовірно, між 1104 і 1128 роками за єпископа Магелона Готьє де Лілля і вперше згадана 1150 року, коли Гійєм, сеньйор Піньяна, заповів їй ділянки виноградників. Булла Олександра III 1178 року скасувала чоловічу громаду й остаточно приєднала жіночу до цистерціанського ордену. Пріореса Елізабет д'Аліньян (1243–1256) вела роботи, що 1259 року привели до піднесення монастиря до абатства; після 1622 року черниці перебралися до Монпельє.

Назва абатства походить від виноградників, які Гійом, сеньйор Піньяна, заповів громаді 1150 року — це перша письмова згадка про обитель. Парафіяльна церква Сен-Мартен, зруйнована протестантами близько 1621-1622 років, відтоді правила меси в північній апсиді абатської церкви. 1683 року черниці перебралися до Монпельє, де їхню каплицю 30 червня 1683 року освятив єпископ Шарль де Прадель.

Абатство стоїть у полях Піньяна, за кілька кілометрів на південний захід від Монпельє, і до нього їдуть дорогою, а не йдуть пішки з міста. Церква має 32 метри завдовжки і 8 завширшки, а однонавовий простір сягає 15 метрів у висоту, тож інтер'єр охоплюється одним поглядом від входу. Нині на території діє дитячий будинок під опікою францисканських сестер, тому відвідини залежать від їхніх умов.

Назва абатства походить від виноградників, які Гійом, сеньйор Піньяна, заповів громаді 1150 року; це перша письмова згадка про це місце. Пріореса Елізабет д'Аліньян, що очолювала обитель у 1243–1256 роках і була сестрою єпископа Бенуа д'Аліньяна, звеліла звести в маєтку зрошувальні споруди, дамби й млини. Церкву відреставрував у 1912–1913 роках абат Прево.