Pont de Saint-Pierre-du-Vauvray, Арочний міст із залізобетону в Сен-П'єр-дю-Вовре, Франція.

Міст Сен-П'єр-дю-Вовре — це залізобетонний автомобільний міст через Сену, що з'єднує лівий берег з островом Іль-дю-Бак. Дві параболічні арки у вигляді порожнистих коробів із слабо армованого бетону мають проліт 131,80 м і стрілу підйому 25 м; п'яти арок закріплені в переважно заглиблених у ґрунт берегових опорах. Тонкі сталеві стрижні в бетонній оболонці тримають збірні поперечні балки, що підтримують прогонову будову з двома смугами руху й двома вузькими тротуарами.

Раніше на цьому місці стояв чавунний міст із трьома арками, відкритий 29 жовтня 1861 року; 7 лютого 1913 року під час повені на Сені його пошкодив нічний караван барж. Залізобетонний міст за проєктом Ежена Фрейссіне з прольотом 131 м відкрили 14 жовтня 1923 року. Французькі сапери підірвали прогонову будову 9 червня 1940 року близько 15-ї години; 1946 року її відбудували майже ідентично, а з 15 січня 1975 року міст внесено до переліку історичних пам'яток.

Міст продовжує департаментську дорогу D313 між Ле-Андлі та Лув'є і з'єднує острови Іль-дю-Бак із лівим берегом Сени. Річковий рух мусить проходити під цим прогоном, бо інший міст, що сполучає Анде та його млин на вузькій протоці з Іль-дю-Бак, не призначений для судноплавства. Назва походить від комуни Сен-П'єр-дю-Вовре в департаменті Ер.

Міст продовжує департаментську дорогу D313 між Ле-Андлі та Лув'є, має дві смуги для автомобілів і два вузькі тротуари, швидкість обмежена 90 км/год. Він перетинає лише ліве головне русло Сени до острова Іль-дю-Бак, звідки другий міст веде на правий берег. Судна проходять під цим прольотом, а не під іншим.

Інженер Ежен Фрейсіне спроєктував цей міст, використовуючи інноваційні технології, які згодом стали стандартом для бетонних конструкцій у всьому світі. Його методи будівництва на цьому місці вплинули на те, як будували подібні прольоти в наступні десятиліття.