Saint-Martin de Pont-à-Mousson, Готична церква в Понт-а-Муссоні, Франція

Сен-Мартен — колишня антонітська колегіата, зведена з XIII до XV століття: тринавна базиліка з чотирипролітною навою, вузьким трансептом, що не виступає, і трипролітним хором, замкненим семигранною апсидою. Західний фасад у стилі полум'яної готики має дві восьмикутні вежі за зразком собору в Тулі, розу над потрійним порталом, скульптури якого переробили в XIX столітті, і трансепт, де колись стояв лекторій.

Сен-Мартен звели наприкінці XIII століття як церкву дому антоніан, пов'язаного з міським лепрозорієм; уперше її освятив у вересні 1335 року Даніель, генеральний вікарій єпископа Меца. Сучасна будівля замінила ту першу церкву з кінця XIV століття і була завершена на початку XV. 1574 року єзуїти отримали її для свого університету й користувалися нею до вигнання з герцогства Лотарингія 1768 року; 3 червня 1786 року вона стала парафіяльною церквою правого берега Мозеля під ім'ям святого Мартина.

У церкві зберігається Гробниця Понт-а-Муссона — група з тринадцяти фігур, вирізьблена близько 1420 року майстром з Понт-а-Муссона. Її щільна композиція вплинула на пізніші сцени Положення до гробу в Шампані та Лотарингії, зокрема на роботи Ліж'є Рішьє. Поруч розташовані надгробні зображення лицаря та принцеси з Бар.

Церква розташована на вулиці Rue Gambetta і приймає відвідувачів у звичайні години роботи протягом тижня. Вона бере участь у щорічних днях спадщини, які пропонують розширені можливості для огляду та доступ з гідом до особливих зон.

Пожежа 1623 року, що знищила вежу, породила легенду: розлючений привид колишнього пріора антонітів нібито з'явився в полум'ї, мстячись єзуїтським братам. Церква також зберігає леktorium — один із небагатьох у Лотарингії, який єзуїти близько 1610 року перенесли під органну галерею.