Boffalora sopra Ticino railway bridge, Залізничний міст у Боффалорі-сопра-Тічино, Італія

Залізничний міст у Боффалорі-сопра-Тічино — це арочний міст з верхньою проїзною частиною через річку Тічино між Боффалорою-сопра-Тічино і Трекате, на лінії Турин-Мілан. Його довжина 305,16 метра, він має 11 арок і 10 опор, а облицювання повністю з граніту Монторфано. З 1962 року ним ходять лише потяги.

Наполеон Бонапарт замовив міст у 1808 році, щоб з'єднати Францію зі своїм Італійським королівством, але роботи зупинилися з його падінням у 1813 році. У 1823 році Карл Фелікс Савойський та Австрійська імперія домовилися відновити їх; інженер з Новари Стефано Іньяціо Мелькіоні звів 11 арок на 10 опорах, облицьованих гранітом з Монторфано, завершених у 1858 році. У 1859 році австрійці намагалися підірвати міст у битві під Маджентою, але він частково залишився прохідним, і ним переправилася Імператорська гвардія Наполеона III.

Міст також називають Понте-ді-Сан-Мартіно, за присілком Сан-Мартіно в Боффалорі-сопра-Тічино, який він з'єднує з Трекате. Від 1962 року ним ходять лише потяги лінії Турин–Мілан, а дорогу перенесли на сусідній новий міст. Залізнична угода від 18 жовтня 1858 року між П'ємонтом і Ломбардо-Венето надала мосту залізничну функцію.

Міст можна побачити з долини внизу та з стежок поблизу, які дають хороші точки огляду вздовж маршруту. Найкраще видно при наближенні потягом або з ділянок на обох берегах річки.

Міст повністю облицьований гранітом з Монторфано, має 11 арок на 10 опорах; інженером був новарчанин Стефано Іньяціо Мелькіоні, а остаточна вартість становила 3215 австрійських лір. У серпні 1944 року близько десяти британських літаків пролетіли дуже низько, щоб його бомбардувати, але бомби не влучили в ціль.