Мұнайшылар қалашығы, Поселення нафтовиків в Атирауській області, Казахстан.

Житлове містечко нафтовиків (Жилгородок, також Аккала, «біле місто») — комплекс житла, зведений у закруті річки Урал за два кілометри від Гур'єва, нині Атирау. План простий і раціональний: широка пряма головна вулиця, проспект Ауезова, з'єднує містечко із заводом, а п'ять поперечних вулиць ділять його на квартали з одно- і двоповерховими будинками та громадськими спорудами. Тераси, айвани, лоджії та галереї затіняють кімнати; стіни жител з гіпсових плит і ґрунтоблоків, громадські будівлі — з цегли й гіпсу.

Будівництво розпочалося 1943 року, а комплекс здали в експлуатацію 1948 року для робітників Гур'євського нафтопереробного заводу, в закруті Уралу за два кілометри від міста. Ув'язнені та мобілізовані трудової армії — поволзькі німці, кримські татари, болгари, греки, румунські військовополонені — виконали більшість робіт: у липні 1944 року на будівництві було близько 12 тисяч осіб. Архітектори А. Ареф'єв, С. Васильковський, А. Лансере та інженер І. Романовський отримали Сталінську премію 1946 року; 1982 року містечко внесли до пам'яток республіканського значення.

Казахська назва містечка, Munaishylar qalashygy, означає «місто нафтовиків»; росіяни називають його також Білим містечком. У центрі стоїть Будинок культури нафтовиків, навколо якого розташовані центральний басейн, клумби, їдальня, крамниця й аптека. Уздовж вулиць чергуються одноповерхові та двоповерхові будинки, кожен із терасами, айванами й галереями, що затінюють кімнати.

Селище лежить у закруті річки Урал, нині на південно-західній околиці Атирау, приблизно за два кілометри від центру старого Гур'єва. Його пряма головна вісь, проспект Ауезова, з'єднує його із заводом, а п'ять поперечних вулиць ділять на квартали. Парк уздовж берега утворює зелену смугу від сухих і пилових вітрів.

Містечко здебільшого збудували примусовою працею: у грудні 1943 року 3 687 в'язнів і трудівників трудової армії працювали поряд із 311 вільнонайманими будівельниками, а в липні 1944 року на будівництві було 12 тисяч осіб. Більшість жила в землянках на 200 людей, які обслуговувала їдальня на 2 000 місць. Американські фахівці теж були присутні, адже нафтозавод фінансувався за ленд-лізом.