Lapa do Santo, Археологічна пам'ятка та печера в Матозіньюс, Бразилія

Лапа-ду-Санту — скельний прихисток у тридцятиметровому вапняковому масиві в Матозінюсі, Мінас-Жерайс, із затіненою площею близько 1300 м². Підлога спадає на північ і знову вирівнюється біля природної лійки. У пласкій сухій південній частині перед входом до печери виявлено розкопані поховання; товщина відкладів там сягає п'яти метрів, приблизно половина — дрібний сірий осад, схожий на тальк.

Данський натураліст Петер Лунд почав вивчати печеру в 19 столітті та виявив людські останки разом із вимерлою мегафауною. Пам'ятка розкриває безперервне людське проживання протягом тисяч років у цьому регіоні.

Назва поєднує португальські слова на позначення скельного навісу та святого. Розкопки виявили 26 добре збережених поховань на головній ділянці, а 2018 року — 39 скелетів віком від 8 до 11 тисяч років. Андре Штраус зауважив обпалені кістки, інші пофарбовані червоним, а також випадки, коли дитячий череп поєднували з тілом дорослого або зуби однієї людини з щелепою іншої.

Лапа-ду-Санту лежить у природоохоронній зоні Карсте-де-Лагоа-Санта площею 360 км2 поблизу Матозіньюса. Під навісом — близько 1300 м2: рівна суха смуга перед входом до печери й підлога, що круто спускається до природної лійки на північному краї. Головну ділянку розкопок у 2009 році за бразильським законом засипали осадом, відновивши початковий рельєф підлоги.

У Лапа-ду-Санту зберігається найдавніше надійно датоване наскельне мистецтво Америки: антропоморфна фігура в низькому рельєфі раннього голоцену із зображенням ерегованого фалоса. Тут також виявлено найдавніше відоме обезголовлення в Новому Світі, віком близько 9 тисяч років. Розкопки 2018 року відкрили 39 скелетів віком від 8 до 11 тисяч років, деякі пофарбовані червоним або з дитячим черепом при тілі дорослого.