Hungerbrunnen, карстове джерело та природна пам'ятка в Герштеттені, Німеччина

Гунгербруннен — періодичне карстове джерело на рівному дні широкої сухої долини Швабського Східного Альбу, на висоті близько 523 м над рівнем моря, за 400 м на північний захід від місця, де дорога Альтгайм–Гойхлінген перетинає долину. Вода вже приблизно через 70 м впадає в зазвичай сухий рів, який також називають Гунгербруннен; він тягнеться на південний схід через долину Гунгербрунненталь завдовжки 8,5 км і завширшки 50–90 м до річки Лоне. Коли джерело сухе, його легко пропустити: шукайте приблизно 5-метрове гравійне ложе та стічну канаву, прокладену через луку.

Біля джерела сходилися території Альтгайма (імперське місто Ульм) та Гельденфінгена і Гойхлінгена (герцогство Вюртемберг); невеликий нейтральний майданчик слугував місцем притулку. Документи ульмської ради 1533 року засвідчують, що громади по черзі влаштовували святковий день із малим ринком і танцями у Великодній понеділок та перші дві неділі після Великодня. Близько 1730 року Вюртемберг і Ульм спільно скасували свято, але молодь і далі збиралася там на Вербну неділю.

Назва походить від нерегулярного дебіту: у джерелі вбачали менетекель, що віщував неврожай, голод, дорожнечу або війну. З 1533 року документи ради Ульма засвідчують, що Альтгайм, Гельденфінген і Гойхлінген по черзі влаштовували там день ринку й танців у Великодній понеділок і два наступні неділі, доки Вюртемберг і Ульм не скасували його близько 1730 року; молодь і досі приходить на Вербну неділю.

Джерело зазвичай сухе; коли воно б'є, вода часто знову просочується в ґрунт менш ніж за два кілометри. Приблизно 5-метрове гравійне ложе та стічна канавка, що перетинає луку, легко пропустити з дороги, тому наближайтеся пішки. Джерело лежить за 400 метрів на північний захід від місця, де дорога Альтгайм–Гойхлінген перетинає суху долину.

Нерегулярне витікання джерела колись вважали менетекелем — провісником неврожаю, голоду, подорожчання чи загрози війни. Опис Оберамту Гайденгайм 1844 року зазначає, що витік зазвичай наставав після дуже вологого літа й осені та тривав від одного до двох років; у попередньому столітті джерело нібито текло сім років поспіль.