Ішталлош-кьо, Гірська вершина в масиві Бюкк, повіт Гевеш, Угорщина

Ішталлош-кьо — гора на південно-західному краю плато Бюкк в області Гевєш в Угорщині, що сягає 958,1 метра. Це третя за висотою точка регіону Бюкк і сьома вершина Угорщини, після вершин Матри та Сільваші-кьо. Від Сільвашварада до печери Ішталлош-кьо в схилі гори веде кількасотметрова стежка з поручнями.

Печеру в горі вперше дослідив Пал Рошко 1911 року, а знахідки з неї мають вік 30 000–40 000 років. Оттокар Кадич вів розкопки 1929 року, Марія Моттл — 1938-го; з 1947 року Ласло Вертеш керував плановими розкопками й визначив три культурні шари. Печеру взяли під охорону 1944 року, а 1982-го надали особливий статус; з 2000 року нові розкопки очолив Арпад Рінгер.

Печера в горі, яку вперше дослідив Пал Рошко у 1911 році, дала палеолітичне вогнище та кам'яні й кістяні знаряддя, що зберігаються в Угорському національному музеї. Археологи визначили три культурні шари серед знахідок віком 30 000–40 000 років; печера охороняється з 1944 року.

Позначені маршрути ведуть до вершини з різних точок старту, а головний шлях починається біля паркувального майданчика в національному парку Бюкк. Відвідувачам слід підготуватися до мінливої погоди та відкритих умов, оскільки висота та відкрита місцевість впливають на умови протягом усього сходження.

Печера в схилі гори, яку 1911 року вперше дослідив Пал Рошко, дала знахідки віком 30 000–40 000 років, серед них палеолітичне вогнище, що зберігається в Угорському національному музеї. Її льодовикова фауна з 66 видів — найбагатша серед оріньяцьких пам'яток Європи; за мікрофауною описано 3 нові види ссавців і 20 нових видів птахів.